Перейти до основного вмісту

Шаховий хлопчик

В його очах миттєво спалахують вогники захоплення, коли на шахівниці шикується чорно-біле «військо». За кілька секунд помахом рухи десятирічний Андрій Трушко позбавляє уявного суперника кількох фігур. Одразу видно, що гра приносить йому задоволення...
Цю «партію» між призером Чемпіонату світу, який потрапив у ТОП-6 юних шахістів, і журналістом  було зіграно прямісінько під час інтерв’ю .
На перший погляд жвавий п’ятикласник із ЗОШ № 6 — звичайний привітний школяр із янгольською посмішкою. Його «спортивну лихоманку» видає хіба що непосидючість і шахівниця, яку, на прохання авторки цих рядків, хлопець приніс до редакції і дбайливо поклав на столі. Хлопчик соромиться офіціозу і час від часу невпевнено поглядає на тата, який «не на диктофон» розповідає: «Син не любить спілкуватися з представниками преси, сказав, що краще гратиме в шахи, ніж даватиме інтерв’ю».

Андрій Трушко із подругою-шахівницею
А привід для розмови серйозний: Андрій Трушко заявив про себе на Чемпіонаті світу серед школярів 2006 року народження в місті Ясси (Румунія). 576 школярів із 41 країни взяли участь у World School Chess Championship 2017. Найбільшого успіху досяг у бліц-турнірі серед юнаків до 13 років, завоювавши 8 місце серед 99 учасників турніру. В заліку серед юнаків до 11 років потрапив у ТОП-6, посівши п’яту сходинку. Регламент з класичних шахів подолав п’ятнадцятим серед 76 учасників, отримавши достойний міжнародний рейтинг.
Шахова родина Трушків
А почалося все, коли хлопчику було чотири роки. Бабуся Тамара Володимирівна грала з Андрієм у шашки, доміно, шахи і нарди. Це, звісно, не весь список забав, які опановував під керівництвом жінки допитливий онук. Найбільше захопився шахами. Близько двох років бабуся залишалася першим тренером Андрія. Згодом у родині вирішили розвивати аматорський рівень до більш серйозного. За професійною підготовкою вирушили до міського шахового клубу «Поєдинок», де під керівництвом спочатку Галини Кривошеіної, а згодом Григорія Приймака, хлопчик опановував мистецтво старовинної настільної гри. Нині шліфує майстерність у шаховому клубі «ДЮСШ 23» міста Києва під керівництвом майстра спорту України Олега Миколайовича Бутенка.
Гра переросла у стиль життя п’ятикласника: проміняв іграшки на шахи, часто за ними забуває навіть про комп’ютер. Результат — неодноразові перемоги у змаганнях всеукраїнського рівня. Дипломи на стінах Андрієвої кімнати вже не поміщаються, сім’я складає їх у спеціальний архів. Нині в колекції успіхів хлопця 46 перших, 14 других і 17 третіх місць, а також 9 кубків. Найбільш вагомими успіхами родина вважає перемоги на чемпіонатах Київської області (ІІ місце у лютому 2015, І — у вересні та травні 2016), турнірі «Київська весна на Оболоні» (2015), «Різдвяне Мукачеве» (2017), «Кубок Дунаю», що проходив у м. Ізмаїл у 2016 році, «Кубок Києва 2016», «Polissya chess cup».

Без тренувань у Андрія не проходить жодного дня. «Добова норма» — мінімум три години. Та й уся його сім’я давно стала «шаховою». Грає і мама, і тато. «Я вже років два не можу з ним справитися, програю постійно», — розповідає Олег Володимирович, Андріїв батько. А от сестричка Настя вирішила спробувати себе у шахах через арсенал нагород брата: захотіла й собі завоювати багато грамот і перемог. Нині вона двократна чемпіонка Київської області.
На змаганнях


Як українець вразив індійця
Для участі в Чемпіонаті світу серед школярів 2006 року народження та молодших за віком довелося на три тижні забути про школу: тренувався з ранку до вечора. Це була перша Андрієва поїздка за кордон. І хоча враження від Румунії яскраві, хлопчик стверджує: «Вдома краще. Тут хоч мову знаєш», — сміється. «Без іноземної було ніяк, — підхоплює тато, — Андрієва англійська допомагала і в реєстрації, і в багатьох моментах, хоча з нами був представник від Федерації шахів України, все одно було складно».
Нелегко було й у самій боротьбі. Партії в класичних шахах тривали від чотирьох до семи годин. З обох боків хід гри був спрямований на атаку. Суперник зробив один неправильний хід, чим скористався Андрій у завоюванні перемоги. Його суперник індієць (Індія — країна-винахідник шахів — авт.) зізнався, що вперше зустрівся з таким сильним гравцем, й на знак поваги подарував сувенір.
Олег Володимирович жартує, що цією перемогою Андрій помстився за те, що індієць обіграв його в бліц-турнірі. Мовляв, так можна пояснити те, що син не любить довго «молитися» над грою, за кілька хвилин обдумує всі ходи наперед і чекає ходів суперника. А от у блискавичних шахах регламент обмежує обидві сторони. Саме тому цей різновид гри просто обожнює Андрій: «Я встигаю швидше обдумувати позицію та робити хід, і тому суперники змушені поспішати, інколи роблячи помилки», — впевнено відрізає він.
Цікавлюся, чи можлива дружба між супротивниками. Олег Володимирович розповідає, що з гравцями з Ізраїлю та Молдови Андрій часто спілкується по скайпу. Вони вже й зустріч запланували на Міжнародному турнірі, що відбудеться 4–9 липня в місті Мукачеве.

Математика цікавіша за шахову партію
Своє майбутнє Андрій мріє пов’язати винятково зі спортом. Окрім шахів, любить грати у футбол, більярд і настільний теніс. Нині у хлопця спортивна перерва: надолужує шкільну програму. Олег Володимирович розповідає, що навчання сина в пріоритеті, саме тому він бере участь не в усіх змаганнях.
Цікавлюся, що Андрію приносить більше задоволення: кількагодинна шахова партія чи урок тривалістю 45 хвилин. «Коли йдеться про математику або фізкультуру, звісно, урок», — каже Андрій. Розповідає, що любить вирішувати математичні задачі наперед, чим дивує своїх батьків.
Наприкінці розмови хлопець попросив через газету подякувати директору ЗОШ № 6 Вірі Іванівні Мазурі та класному керівнику Світлані Олександрівні Юрченко (за розуміння і тимчасові звільнення з уроків), першим тренерам (за гарні настанови) і своїй першій вчительці Ірині Віталіївні Новіковій, яка, помітивши хист хлопця, ще в третьому та четвертому класі запрошувала одинадцятикласників пограти в шахи зі здібним учнем. Таким чином перші перемоги над кількома гравцями одночасно Андрій здійснював завдяки їй.

Ольга Кацан, 
фото автора та з сімейного архіву Трушків

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Катерина Рахуба: «Я йшла на сцену з думкою: реваншу не буде»

Переможниця найдовгоочікуванішого шоу краси міста відверто поділилася враженнями.  «Міс Бориспіль-2017» про…  …Корону.   Порівняно з тіарами, завойованими в школі і на «Випускниці», ця була важка. Ґулю не надавила, бо зачіска об’ємна і гарно її підтримувала. Поставила її на полицю з медалями і кубками, що завойовувала на різноманітних, переважно танцювальних, конкурсах. У піжамі з короною не фотографувалася, але зробила світлину молодшої сестрички з тіарою на голові. Для неї це фантастика: дивилася на нагороду зі сцени, а тут ще й приміряти змогла. 

По життю у вишиванці

«Кожен хрестик на вишиванці несе в собі величезний масив інформації», – впевнена  майстриня Оксана Лисенко.  Для неї такий одяг – незмінний атрибут буття, код свого роду. Можливо, через це жінка з трепетом і сльозами в очах розповідає про свої вишиванки.   «Здається, що з любов’ю до вишиванок я народилася. Гостро відчула це, коли ми в 1987 році переїхали з Рівненщини на Київщину. У школі був захід, на який   треба святково прибратися, а вишиванки тоді в мене не було. Попросила бабусю виготовити, бо в мене ж свято. Вона її потягом передала. У вишиванці в класі я була одна, діти неоднозначно зреагували, ніби я якась не така. На сватання чоловіку в Яготинському районі подарувала сорочку. Для нього такий подарунок був шоком, хоча тоді вже люди почали прокидатися від такого незнання, недотримання традицій. Чоловік, до речі, спершу стидався вдягати вишиванку, ховав її під піджак. А після Помаранчевої Революції нас запросили на свято. І він мені каже, що приїде після роботи, зранку в

Інжир: кіт, що живе в соцмережах

Він має власний кулінарний блог, щоночі співає Гімн, в’яже шарфики, і балотувався у президенти. А ще встиг опинитися на справжній касці, запустити флешмоб і заслужити всенародну любов. Це кіт Інжир . І раптом хто не знає: він живе не в розкішних апартаментах, а у Фейбуку й Інстаграмі . Бо не пухнастий, а віртуальний, тож замість дев’яти життів має вічну фантазію свого творця. Як вигаданий персонаж змінив життя однієї журналістки і кількох тисяч книгоманів, чи існує любов між віртуальним героєм і справжньою тваринкою і чому котики – «універсальна мова людства», дізнавалася у авторки персонажа – Олени Павлової , яка, до речі, провела мені майстер-клас з малювання кота Інжира. Автопортрет: Інжир із авторкою Оленою Павловою. Малюнок О. Павлової КРИМСЬКИЙ ІНЖИР І ПАЛКА ДЛЯ СЕЛФІ Звідкіля ж узявся кіт Інжир? «Дуже треба було кота! Ні, не від осінньої депресії, просто захотілося, – розповідає художниця Олена Павлова. – Але ми з чоловіком – журналісти, до того ж багато подорож