"Ювелірне" захоплення

У духовці другокурсниці Ірини Криворучко випікаються морозиво, квіти й хотдоги. Мініатюрні смаколики та квітучі дива, удосталь побувши в «солярії» опиняються в руках дівчини, щоб отримавши кілька штрихів, стати повноцінними кольє, сережками, браслетами та навіть закладками для книг. Цікаво, що стати полімерним ювеліром Ірина вирішила спонтанно, запропонувавши ідею подрузі Вікторії. Після спільного схвалення і кількох тижнів роздумів дівчата створили свою домашню «фарбрику»  — «IrisKotis».

Ірина Криворучко

«Що робити, якщо в дитячі роки тобі подобалося ліпити з пластиліну? Це заняття завжди було мені до душі. Навіть книгу «Як ліпити з пластиліну», що подарували мені в дитинстві, всю апробувала. Однак даруєш всім родичам красиві фігурки, та вони з часом, на жаль, деформуються, а іноді й взагалі повністю розплавлюються… Особисто в мене роки «пластилінового захоплення» давно минули. Може, через брак часу і постійні уроки в школі, а може, й через вік: не смішно ж у сімнадцять дарувати знайомим пластилінові дрібнички?, – розповідає  бориспілька Ірина Криворучко, зізнаючись, що знайшла рецепт «дорослої» ліпки.

Близько року тому батько показав дівчині відео про диво-матеріал, вигаданий американцями: зліпивши фігурку її одразу опускають у воду, після чого фігурка стає прозорою і твердою. Тепер їх хоч топчи, хоч об стіну бий: речовина не втрачає форми, не розбивається і може замінити хоч колесо, хоч молоток.

Перегляд відео викликав не лише захоплення, а й азарт виготовити щось із такого матеріалу. Ірина вирішила поглянути, де можна придбати цю речовину в Інтернеті, й, натрапивши на космічну суму розробки-новинки, вирішила збавити обертів розмаху власних фантазій. Почала шукати інформацію про матеріали-аналоги й натрапила на розповідь про полімерну глину. Ознайомившись з асортиментом виробів в мережі і ціновою політикою полімеру вирішила спробувати, переповівши на прогулянці подрузі Вікторії ідею про створення маленької особистої «фабрики». Із звичайного хобі виросло бажання розвиватися. Довго думати, як «розкручувати» справу не довелося: лише соціальні мережі надають чимало можливостей. Подумавши над унікальністю майбутніх виробів, уже наступного дня дівчата вирушили у рейд магазинами Борисполя в пошуках «правильної» крамниці. Знайшовши таку, де все «дешево й сердито», накупили першу партію матеріалу: глини й «фурнітури» для виготовлення прикрас й одразу, прийшовши до дому, взялися за першу партію.

Вироби Ірини

«Оскільки тоді був саме екватор літа, почали з літньої колекції:  наліпили морозива, льодяників. Я вирішила продовжувати «солодку» тему й почала робити цукерки, печиво, шоколадки, а із залишків рожевої глини вийшли бантики, – розповідає Ірина. – А от Вікторія взялася за справу більш серйозно: окрім квітів, почала виготовляти прикраси для волосся з дроту і лаку, а також кольє».

 У групах, які дівчата створили у соцмережах, почали збиратися перші клієнти. Вибуху замовлень одразу не сталося. Першими увагу привернули сережки-ескімо, ставши щасливим почином.  Ірина розповідає, що хоч потенційні покупці часто не поспішають з придбанням виробів, залишають чимало компліментів у повідомленнях. Більшість замовляє на свій смак, і дівчата старанно виконують всі забаганки. Тож почали спеціалізуватися на «смачних» закладах для книг, насадках для олівців і ложок.

Ціни на власні вироби називають смішними. Приміром схожі сережки ми знайшли в Інтернеті за 5 фунтів, а насадки на ложки у магазинах за 240 гривень, у той час, як другокурсниці продають такі в рази дешевше. До цінової політики вони ставляться серйозно: «рахуємо і вартість глини, і гарнітури, і лаку (необхідний для покриття кожного виробу), і витрати на газ (заради маленьких виробі доводить духовку розігрівати), складність роботи».

Найбільший пік творчості припадає на літо, бо нині студентки мають вдосталь необхідного часу на вигадку нових родзинок. Під час  навчального року це зробити майже нереально, тому після минулорічного літнього буму в Ірини й Вікторії була тривала перерва до зимової колекції. У ній з’явилися і невеликі новорічні іграшки, і сережки-рукавиці, і вироби до Дня закоханих.

Чимало часу займає й фотографування готової продукції. Саме цей процес є родзинкою «IrisKotis». Від ідеї стандартного професійного тла на всі випадки життя, як це роблять вже відомі майстри прикрас, відмовилися. Почали шукати неординарних рішень, походжаючи квартирою: в око впали багато побутових речей, які перетворилися на цілі фотокомпозиції. Тож кожен виріб заграв в унікальному фотоамплуа, що тільки додало йому привабливості.

Ольга Кацан, фото автора