Vis-a-vis

У долонях Сабіни Броніч народжується справжнє диво. Восьмикласниця-фантазерка із ЗОШ № 1 вдихає добро в авторські іграшки, отримує задоволення від «розмов» із тістом та ходить шкільними коридорами у власноруч пошитому одязі. Познайомила кореспондента «Вістей» із талановитою восьмикласницею лялька, яка експонувалася на ярмарку в ЦТТ «Евріка». Щира українка із загадково привабливими очима й різдвяною зіркою випромінювала світло. Усміхнена Сабіна Броніч із задоволенням розповіла про всі грані своєї натхненної душі. У творчий вир дівчинка пірнула ще 7 років тому, коли навчалася у першому класі. Прийшовши з однокласниками на екскурсію до «Евріки», надихнулася неповторністю виробів. Особливо вразило, що всі вони були виготовлені дитячими руками. Так і вирішила спробувати себе у ролі майстрині. «Мандрувала» гуртками орігамі, гончарства, бісероплетіння. В жодному не затримувалася довго, шукала справу для душі. А ось, коли прийшла на гурток м’якої іграшки та машинного в’язання, одразу зрозу

Вікторію Манолє знають в Борисполі і як організатора міських заходів. А режисура шоу «Міс Бориспіль», якою займалася Вікторія, змусила висловлювати захват багатьох гостей міста і до сьогодні. Про власні ідеї, якими просякнуті вистави співрозмовниці, погляд на розвиток культурного життя міста, відображення політики в театрі та 2 прем’єри від дитячої театральної студії — в нашій розмові. Вікторія Манолє Початок режисерської діяльності. В дитинстві з молодшою сестрою шукала розважальні моменти. Ми розігрували казки, влаштовували театралізовані ігри, в школі організовувала свята тощо. Вступила в Херсонське училище культури. Пощастило з педагогом, вона закінчила Щукінське училище і була просто закохана в театр. Грала в студтеатрі, коли закінчила училище намагалася вступити до університету. З першої спроби на бюджет не потрапила. Ретельно готувалася, склала ЗНО, і вступила до університету культури і мистецтв вдруге – виправдала надії всіх педагогів. Проходила практику в театрі ім

Талант працює, геній творить. Саме цей вислів Роберта Шумана найкраще характеризує кожен день життя бориспільської майстрині. Для Людмили Леонідівни Астаф’євої, яка багато років працювала у військовій сфері, не існує нічого неможливого у царині хенд-мейду. Вона, як риба у воді, коли йдеться про шиття, в’язання, канзаші, декупаж, традиційні мотанки, ляльки-тільди, сумочки з фетру та прикраси на будь-який смак. Кожен виріб — справжній талісман Творчість оселилася в душі пані Людмили ще в далекому дитинстві. Навчилася багатьом процесам і технікам у бабусі, яка тримала кіз і в присутності онуки вручну плела пряжу. В сім років уже вміла в'язати шкарпетки, в десять — виготовляла для себе рукавиці. Близько дванадцяти років тому майбутня майстриня вперше взяла до рук бісер, тільки-но він почав з’являтися. Нанизувала намистинки на нитку кожного дня, тож незабаром створила чималу колекцію вишуканих виробів. А нині, здається, немає жодної техніки, в якій пані Людмила не спр

Переможниця найдовгоочікуванішого шоу краси міста відверто поділилася враженнями.  «Міс Бориспіль-2017» про…  …Корону.   Порівняно з тіарами, завойованими в школі і на «Випускниці», ця була важка. Ґулю не надавила, бо зачіска об’ємна і гарно її підтримувала. Поставила її на полицю з медалями і кубками, що завойовувала на різноманітних, переважно танцювальних, конкурсах. У піжамі з короною не фотографувалася, але зробила світлину молодшої сестрички з тіарою на голові. Для неї це фантастика: дивилася на нагороду зі сцени, а тут ще й приміряти змогла. 

Мініатюрна і амбіційна – за кілька останніх років Анастасія встигла зробити собі ім’я в Борисполі. Дівчину знають ті містяни, які відвідують масові заходи, бо вона – в.о. голови Молодіжного парламенту. Розпитала дівчину про плани, цензуру ідей і вплив громадського життя на сім’ю. ДОСЬЄ: Вік  — 26 років. Освіта  — вища, диплом магістра з відзнакою за спеціальністю «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» НПУ ім. М.П. Драгоманова Чим займається  — в. о. голови Молодіжного парламенту, помічник депутата міської ради, активіст об’єднання «Самопоміч», переможець міського конкурсу «Молода людина року — 2017» у номінації «Молода ініціатива». Життєве кредо  — «Не стримуй добра, коли рука твоя в силах зробити його» Найбільші заходи, що організувала — збір допомоги в дитбудинок у Циблях, благодійний забіг «Біжи зі мною», благодійний розпродаж «Garage sale», благодійний захід «Світ для тебе» до Дня людей з інвалідністю. — Анастасіє,

48 сторінок з ритмом Борисполя (фіолетовим переливом фонтану, Борисоглібською церквою, міською радою, аеропортом, багатоповерхівками тощо) можна помістити в сумку, погортати, потримати в руках або ж порозхвалювати серед друзів і знайомих. У нашому місті з’явився патріотичний зошит – перший сувенір, що впевнено «іде в народ». Створив новинку для бориспільців пересічний мешканець із непересічними, надзвичайними ідеями – Віталій Назаркевич. Ідея громадської ініціативи у нього визрівала кілька років. Віталій Назаркевич «Ми з дружиною любимо подорожувати і купувати сувеніри. Так прийшло усвідомлення, що в нашого міста немає сувенірної продукції, яку могли б придбати охочі. З’явилася ідея створити щось, що можна було взяти собі чи подарувати друзям. — розповідає Віталій. — Я — львів’янин, живу в Борисполі не так давно, але за два роки на моїх очах місто розквітає. Тільки значна частина населення не любить Бориспіль і в усьому шукає лише негатив. От ми вирішили запровадити так

У духовці другокурсниці Ірини Криворучко випікаються морозиво, квіти й хотдоги. Мініатюрні смаколики та квітучі дива, удосталь побувши в «солярії» опиняються в руках дівчини, щоб отримавши кілька штрихів, стати повноцінними кольє, сережками, браслетами та навіть закладками для книг. Цікаво, що стати полімерним ювеліром Ірина вирішила спонтанно, запропонувавши ідею подрузі Вікторії. Після спільного схвалення і кількох тижнів роздумів дівчата створили свою домашню «фарбрику»  — «IrisKotis». Ірина Криворучко «Що робити, якщо в дитячі роки тобі подобалося ліпити з пластиліну? Це заняття завжди було мені до душі. Навіть книгу «Як ліпити з пластиліну», що подарували мені в дитинстві, всю апробувала. Однак даруєш всім родичам красиві фігурки, та вони з часом, на жаль, деформуються, а іноді й взагалі повністю розплавлюються… Особисто в мене роки «пластилінового захоплення» давно минули. Може, через брак часу і постійні уроки в школі, а може, й через вік: не смішно ж у сімнадцять дарув

В його очах миттєво спалахують вогники захоплення, коли на шахівниці шикується чорно-біле «військо». За кілька секунд помахом рухи десятирічний Андрій Трушко позбавляє уявного суперника кількох фігур. Одразу видно, що гра приносить йому задоволення... Цю «партію» між призером Чемпіонату світу, який потрапив у ТОП-6 юних шахістів, і журналістом  було зіграно прямісінько під час інтерв’ю . На перший погляд жвавий п’ятикласник із ЗОШ № 6 — звичайний привітний школяр із янгольською посмішкою. Його «спортивну лихоманку» видає хіба що непосидючість і шахівниця, яку, на прохання авторки цих рядків, хлопець приніс до редакції і дбайливо поклав на столі. Хлопчик соромиться офіціозу і час від часу невпевнено поглядає на тата, який «не на диктофон» розповідає: «Син не любить спілкуватися з представниками преси, сказав, що краще гратиме в шахи, ніж даватиме інтерв’ю». Андрій Трушко із подругою-шахівницею А привід для розмови серйозний: Андрій Трушко заявив про себе на Чемпіонаті св

Сучасні тенденції шокують людство навіть у царині вибору фаху. Мода на професії іноді дивує своєю екстравагантністю не менше, ніж новинки подіуму: в рейтингу найпопулярніших професій третього тисячоліття — менеджери з продажу, ІТ-фахівці, перекладачі й лінгвісти, а серед списку найдивніших можна натрапити на вакансії перевертача пінгвінів, підбирача м’ячів для гольфу, майстра педикюру для корів та навіть нюхача різних речей. Однак «золоті руки» в 21 столітті потрібні не лише для вирівнювання зморшок на подушках чи якісного мейкапу, без чого більшість із нас не можуть уявити жодного дня, а й для чогось більш глобального, без чого нам справді не жилося б по-справжньому. Ось, наприклад, без … стін. Фото з сімейного архіву А. Доценка Затишні офісні кімнати, школи, житлові будинки, музеї, лікарні — результат роботи будівельників. Шкода, що цю професію важко знайти у ТОП найсучасніших: лише уявіть, що без людей цього фаху не розвивалися б міста, не осучаснювалися б помешкання. Тож

Пані Світлана чи не найбільше любить примулки Мешканка Борисполя Світлана Бєсогонова уже який рік поспіль не чекає, поки весна витрусить із свого кошика тепло: ця романтично-квітуча пора року оселилася у жінки на постійне місце проживання близько шести років тому. У звичайній, на перший погляд, теплиці, яку, зайшовши всередину, можна порівняти хіба з оранжереями ботанічного саду, вона знайшла чудовий прихисток, чаруючи красою навіть у найлютіші морози. Хто зна, а може, пані Світлана і є тією жінкою-весною, адже з-під її рук, мов від дотику чарівної палички, розквітають тюльпани, крокуси, примули, гортензії, хризантеми, петунії, сальвії, маргаритки…

Рада вітати вас в авторському куточку. Сподіваюся, перегорнувши стрічку публікацій, ви знайдете бодай одну, яка припаде вам до душі. Кожного дня ми свідомо чи ні створюємо чернетку історії. Будь-який вчинок – чи то безглуздий, чи то величний – вартий фіксації в хроніці буденності. Однак є такі, що не зітруться історією. За всіляким відрізком часу (нехай це буде рік, день або ж кілька хвилин) приходять зміни. Чи помічаємо їх? Ясна річ,  за ними завжди стоїть звичайна небайдужість: до захоплення, до життя, до країни, в якій живемо. Про що це блог? Це можливість поглянути "незамиленим" оком на візаві, які своїми маленькими вчинками перевертають догори дригом своє, а може, і ваше, шановні читачі, життя. Лише роззирніться: це пересічні бориспільці, які не припиняють мріяти і діяти. А їх думки, ідеї, запал змінюють життя, а отже і місто, в якому живемо, й історію. Це не рейтинг найуспішніших чи найвпливовіших! Це зібрані на світанку моєї журналістської діяльності оповіді пр