Теревені про важливе

"ВИЖИВУТЬ НАЙСИЛЬНІШІ?": КАРАНТИННЕ ОПИТУВАННЯ 

Це опитування народилося від безвиході. Якось я взялась за телефон – і почалося. 

Працювати у домашніх капцях, робити радіо у шафі, присвятити більше часу дослідженням чи не мати змоги доїхати на роботу – місяць тому про такі речі не могло бути й мови. Усі ми старанно заводили будильник, прасували зранку сорочку, записували опитування на вулицях Києва, забігали до кав’ярні за чимось смачненьким. Усе змінив – КАРАНТИН.

Cаме пандемія прискорила диджиталізацію й опанування нових технологій. Однак чи завжди вдало? Чи існують речі, які неможливо здійснити у форматі онлайн? Вирішила запитати про це у представників різних професій, звісно ж, за допомогою усіх можливих месенджерів і телефонних дзвінків. Зібрані історії у чомусь схожі, а в чомусь кардинально різні. Як карантин змінив життя – розповідають викладач, журналіст, кур’єр,  стюардеса, школярка,  аналітик, керівниця творчої студії, яка співає в церковному хорі.

Олександр Козинець, викладач Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, логопед, письменник:

Якщо деякі люди не знають чим себе зайняти, то в мене роботи побільшало.

Як викладач, перебудовував свою роботу та спілкування зі студентами в ZOOM і Hangouts. Спочатку було чимало листів на пошту, але зараз простіше: студенти виконують завдання в Ґуґл-класі. Є чіткість і послідовність: у вказаний термін виконав завдання й отримав оцінку. Щоправда, часу на перевірку в такий спосіб іде набагато більше, звітів про виконану роботу теж стало більше. Працюючи багато за ноутбуком, збільшилося навантаження на очі. Та це реалії, у яких ми сьогодні живемо.

На пару можна прийти в домашніх спортивках, із чаєм, коли перевіряєш завдання, й не витрачати час на дорогу до роботи. Але мінус у тому, що не можна вплинути на ситуацію й обставини 

Однак є й плюси: на пару можна прийти в домашніх спортивках, із чаєм, коли перевіряєш завдання, й не витрачати час на дорогу до роботи. Але мінус у тому, що не можна вплинути на ситуацію й обставини. Ймовірно, карантин продовжать, тож поки не ясно, коли закінчиться семестр. Також вважаю, що інтернет та відео-уроки не можуть замінити повноцінне спілкування: коли на парі студент відповідає, я бачу його очі, рівень підготовки, підглядання, а коли ти отримуєш письмові роботи в Ґуґл-класі, не виключаю, що дехто може вчитися за принципом Ctrl+C – Ctrl+V.

Якщо ж говорити про творчість, за період карантину я нарешті зміг повернутися до роботи над романом. Зараз активно працюю, щоб у цьому році він все ж таки вийшов друком.

Як логопед-практик, поки більшість занять не можу провести в звичному режимі, однак деякі заняття, де вже автоматизуємо звуки, проходять онлайн.

Євгенія Конотопець, аналітик в компанії «Touchpoll», студентка:

Робота офісна, за комп'ютером. Коли почався карантин на роботі запропонували або забрати робочий комп'ютер додому, або допомогти встановити все необхідне на особистий.

Робочий процес зараз не дуже відрізняється від звичайного. Всі співробітники завжди на зв'язку. Пошта, месенджери завжди блимають, якщо крайня необхідність  завжди можна зателефонувати.

Зручно, що не потрібно витрачати час на дорогу на роботу. А замість цього можна зайнятися навчанням (так, я студентка). Але з іншого боку іноді забуваєш, що потрібно «відлипати» від комп'ютера і давати організму відпочинок. Довелося завести «чайний ритуал». Хоча б кілька разів на день, незважаючи ні на що, наливати чашку чаю, вдягати куртку і йти чаювати на балкон, ближче до свіжого повітря.

На фінансовий стан карантин не вплинув. Навпаки – встигаю осягнути більше роботи.

Іван Котов, кур’єр: 

Напевно, як і всі кур'єри Києва, я очікував досить серйозного приросту доставок – так і сталося. З 6 березня ефір уже був заповнений доставками по всьому Києву і сервісу компанії доводилося вручну видзвонювати всіх штатних і позаштатних кур'єрів з проханням взяти в роботу те чи інше замовлення. Особливо така робота задовольняє студентів після введення карантину в ЗВО. На роботі нам видавали маски, рукавички та дезінфікуючі засоби, а також інструкції по роботі на час пандемії коронавірусу, за їх порушення кур'єра штрафували. В цілому, жити можна, хоч небезпечно, страшно, кожен день зазнаєш ризику, але хтось цю роботу все-таки повинен робити, а деякі просто не мають іншого виходу: вони – єдині годувальники сім'ї.

Якщо раніше виходило по більшій мірі допомагати батькам, щось відкласти, десь жирок набрати, то зараз «треба затягнути паски –  важкі часи настали».

Основною проблемою для мене стала відсутність громадського транспорту. Наступна проблема – фінансова, оскільки витрати є, а записати до статті доходів нічого. Якщо раніше виходило по більшій мірі допомагати батькам, щось відкласти, десь жирок набрати, то зараз «треба затягнути паски –  важкі часи настали».

Проте з'явився час, щоб поспілкуватися з близькими і знайомими, хоча б у соцмережах, час для капітального прибирання будинку.

Дар’я Куренна, журналістка Радіо Донбас. Реалії:

Карантин трохи нагадив, бо важко робити радіо з дому. Начитуюсь у шафі, працюю на кухні. Таке враження, що прокидаєшся і засинаєш одразу на роботі. Не скажу, що роботи побільшало, просто довше виконуєш певні завдання. Мені людей не вистачає, я живу одна, родина далеко. Бігати в парку не можна, балетна студія закрита. Ніби в орендованій тюрмі. А в цілому можна жити, якщо постійно не боятися, чи заробиш на оренду квартири.

Ольга Аніскіна, керівник студії конферансу «Беz шаbлонів» НЦК «ЗУСТРІЧ» м. Переяслав, співає в церковному хорі:

Все набагато складніше, аніж завжди, оскільки працювати вдома і бути мамою 2-х діток, то не просто, діти потребують уваги, відволікають, від цього зосереджуватися важче, але я розділила свій день, намагаємося тримати режим і працюємо разом.

Ми – заклад культури, саме тому наші завдання виконують тоді, коли зручно. Намагались опанувати програму ZOOM, але через брак можливостей - не змогли. Перейшли на Скайп та Вайбер. Якщо мені потрібно провести загальне заняття для всіх, то я виходжу на зв'язок у Скайп. Якщо це завдання більш теоретичне, просто даю матеріал на самоопрацювання. Діти присилають фотографії конспекту, я переглядаю, даю коротку анотацію.  Над правилами читання, постановкою наголосів, інтонації працюємо по відозвя’зку. Вже пристосувались. Дуже зручно, але займає багато пам’яті.

Я не можу говорити взагалі про відпочинок. Більше вільного часу мала, коли працювала в звичайному режимі.

 Виходимо в ефіри онлайн, щоб люди могли подбати про свій духовний світ. 

Я співаю у Храмі Святого Рівноапостольного князя Володимира. У нас немає парафіян, але наша церква функціонує. У хорі нас лишилось двоє-троє. Виходимо в ефіри онлайн, щоб люди могли подбати про свій духовний світ. У Бога немає карантину, ми маємо служити. Закликаємо людей дотримуватись умов самоізоляції. Це невеличке випробування для їхньої віри. Це є задля їхньої безпеки і нашої. Храм відкритий, можуть прийти поодинокі люди. Одна дві людини в день. Настоятель, хор і можливо паламар. 

В масках  співати незручно, співаємо на відстані півтора метра один від одного – є певний дискомфорт.

Ми в масках і рукавичках. Ікони обробляються антисептичними засобами. Від початку карантину є прохання до людей не прикладатися до ікон. Наш настоятель відноситься до цього дуже серйозно. Служимо, але особливо. В масках  співати незручно, співаємо на відстані півтора метра один від одного – є певний дискомфорт.

Люди повинні розуміти, що це не кінець світу, а тимчасовий дискомфорт. Не шукати відмову у тому, щоб не розвиватись, а навпаки, шукати можливості. Робити те, чого раніше не робили: читати те, чого раніше не читали, готувати те, чого раніше не готували. Це задає навіть цікавості. Потрібно відволікати людей та тримати їх в тонусі, щоб не створити занепад в культурному житті.

Мій 5-річний син знає, що таке Covid-19, чому ми сидимо вдома, і всім розказує. Він контролює, щоб ніхто не вийшов з дому без засобу захисту: «Бабушка, вдягни маску і рукавиці» – несе.

Тетяна Пасько, стюардеса компанії «SkyUp»:

Зараз ми без рейсів, у нас є вантажні перевезення, але на них переважно хлопці літають. Ми ще не знаємо, чи будуть пасажирські.

Карантин змінив моє життя кардинально, зараз я без рейсів взагалі. Були спецрейси, але нам за них додатково не платили, як дехто думає. На деякі такі рейси нам давали спецодяг (комбінезон, окуляри, маски), на деякі – просто маска, рукавиці та антисептик. Це не залежало від того, в якому напрямку ти летиш. Зараз ми без рейсів, у нас є вантажні перевезення, але на них переважно хлопці літають. Ми ще не знаємо, чи будуть пасажирські.

Я літала в Стамбул і Індію забрати спецрейсами українців. В Стамбулі нам давали комбінезони, хоча я не скажу, що то був особливий рейс – все було наче зазвичай. Для мене було дуже незрозуміло, навіщо в нас в країні все так суворо: закривають багато чого, а коли ми прилетіли, а в літаку 215 чоловік, які сиділи ледь не на голові один в одного, і їх просто відпускають. Пасажири на нас, як на інопланетян, реагували.

Я була 14 днів на самоізоляції після крайнього рейсу.

Нових захоплень немає, я згадала про малювання. Розмалювала футболку петриківським розписом. До того ж у мене ще магістерська робота, треба її писати.

Відсутність рейсів, звісно, впливає на фінансове становище. Нам сказали, якщо ми не літаємо, то ми йдемо у неоплачувану відпустку.

Дар’я Гончарук, школярка НВК «Гімназія «Перспектива» м. Бориспіль:

Планувала присвятити його саморозвитку, але не тут-то було: нас одразу завалили домашніми завданнями, складанням конспектів і онлайн-контрольними.

Карантин змінив буквально все. Спосіб життя, методи навчання, розклад дня, поведінку. Тільки вихід в магазин чого коштує! Планувала присвятити його саморозвитку, але не тут-то було: нас одразу завалили домашніми завданнями, складанням конспектів і онлайн-контрольними. Тож перших два тижні я провела в завалах уроків. З 6 квітня по телебаченню почали транслювати відеоуроки: як на мене це цікаво, але є певні недоліки: урок потрібно вмістити в 30 хвилин, тому інформація подається дуже швидко;  незручно, що на слайди (на яких зображена інформація, яку розказує вчитель) не фокусується увага.

Також вчителі й учні вже опанували програму Zoom, і тепер ми зустрічаємося з учителями в ній. Але роботи все одно багатенько: і уроки по телебаченню, і уроки в Zoom, і домашні завдання, рятує лише те, що тепер уроки коротші.

Але в карантині є й плюси: є час зробити те, що давно хотілося, поприбирати якийсь закуток в квартирі, до якого не доходили руки, надолужити пропущене в навчанні, завести «домашнє» хобі. А найголовніше – ми можемо допомагати світу, лежачи на дивані, тож будемо героями разом!