Інжир: кіт, що живе в соцмережах

Він має власний кулінарний блог, щоночі співає Гімн, в’яже шарфики, і балотувався у президенти. А ще встиг опинитися на справжній касці, запустити флешмоб і заслужити всенародну любов. Це кіт Інжир. І раптом хто не знає: він живе не в розкішних апартаментах, а у Фейбуку й Інстаграмі. Бо не пухнастий, а віртуальний, тож замість дев’яти життів має вічну фантазію свого творця.

Як вигаданий персонаж змінив життя однієї журналістки і кількох тисяч книгоманів, чи існує любов між віртуальним героєм і справжньою тваринкою і чому котики – «універсальна мова людства», дізнавалася у авторки персонажа – Олени Павлової, яка, до речі, провела мені майстер-клас з малювання кота Інжира.

Автопортрет: Інжир із авторкою Оленою Павловою. Малюнок О. Павлової

КРИМСЬКИЙ ІНЖИР І ПАЛКА ДЛЯ СЕЛФІ

Звідкіля ж узявся кіт Інжир? «Дуже треба було кота! Ні, не від осінньої депресії, просто захотілося, – розповідає художниця Олена Павлова. – Але ми з чоловіком – журналісти, до того ж багато подорожуємо, тому вирішили, що живий кіт буде потерпати: хто його годуватиме, хто пеститиме? Інша річ кіт мальований – сам себе погодує і прибирати за ним не треба. Він «народився» у 2009 році, згодом завів сторінку у ФБ і почав жити своїм життям. Чому таке ім’я? Саме тоді я вперше скуштували справжній кримський інжир: родичі привезли з півострова. То був неймовірний запах, яким вся домівка сповнилася, і на перших малюнках кіт був саме у формі інжиру».

Олена переконує, що вона і її мальований улюбленець живуть окремим життям. «Він приносить користь», – впевнена художниця. Його знають як найкнижковішого українського кота, любителя пташечок, порадника, патріота й екоактивіста. У нього своя книжкова камасутра, адже розробив пози для читання. І звісно, Інжир обожнює себе фотографувати, для цього має власну селфі-швабру, адже палку йому ніхто поки не довіряє. А ще розповідає своїм підписникам важливу річ: «Порожній погляд у «Фотошопі не замажеш».

КРИПТОВАРЕНИКИ, ГОГОЛЬ І СУЧАСНІ ДІТИ

Найбільше кіт Інжир мріє стати книжечкою. Цікавлюся, для якої вікової категорії. Олена  занизує плечима. Каже, що імовірно, для дорослої, оскільки чудово знає, що до смаку людям свого віку, а з дітьми усе складніше – нині в них інші цінності.

Зараз діти можуть не лише один одному, а й батькам пояснити все про криптовалюти (приміром картинка «Криптовалюти існують, щоб за них купувати криптовареники» набрала шаленої популярності). А от листівка «Гоголь був генієм», на якій Інжир поїдає вареники, їм не до вподоби, причому ті діти, які знають про криптовареники, не знають, хто такий Гоголь».  

Так народжується Кіт Інжир. Фото з архіву О. Павлової

Більше діти люблять вклеювати Інжира до листівок на уроках трудового навчання. «Вчителі якось пороздруковували картинок, не здогадуюсь навіть, чи знають вони, хто їхній автор, і використовували їх у листівках до Шевченківських днів. І от приносить якось Лев, син нашого друга, свій витвір з Інжиром та епохальною фразою «Садок вишневий колохатий», – усміхається Олена, малюючи жестами в повітрі листівку.  

«КНИЖЕЧКИ – БЕЗВІЗ У ЧАСІ ТА ПРОСТОРІ»

Цей вислів Інжира став крилатим, як і 25 загальновідомих книжкових правил. Одне з них – щороку читати стільки книжечок, скільки важиш сам. А як же бути з електронною літературою? Читати стільки, скільки важить Інжир! А це 10 гігабайтів!

Своїми літературними вподобаннями він активно ділиться у статтях на інтернет-ресурсах «Читомо» та «ЛітАкцент», приміром, коли аналізував книжку С. Жадана «Тамплієри», чесно зізнався, що вірші про рибу завжди читає першими.

Котики – це універсальна мова, якою можна пропагувати будь-які ненасильницькі ідеї. У цьому сила інтернет-мему: короткою афористичною думкою можна миттєво донести свій меседж читачам. Це і бонус цифрового світу, і його небезпека

«Мені іноді стає так образливо: коли я пишу рецензію на якусь книгу, її читає набагато менше людей, ніж коли автор – кіт Інжир! Це ще одна сила котиків в інтернеті. А взагалі котики – це універсальна мова, якою можна пропагувати будь-які ненасильницькі ідеї. У цьому сила інтернет-мему: короткою афористичною думкою можна миттєво донести свій меседж читачам. Це і бонус цифрового світу, і його небезпека. Адже все пришвидшилося, маємо кілька секунд, щоб сприйняти цю ідею, тому Інжирові дописи завжди короткі, афористичні, в них він намагається сказати найголовніше. Котики в інтернеті – це потужна інформаційна зброя, і я хочу використовувати її на хороші наміри.», – впевнена Олена Павлова.

ФЕМІНІТИВИ, МАЙДАН ТА ІНШІ ВАЖЛИВІ РЕЧІ

«Він, як дитина: що бачить – те й повторює, – усміхається власниця мальованого кота. – Леніна скидав (іграшкового – ред.), на Майдані був, тепер має звичку щоночі співати Гімн. Якось він опинився на справжній касці, яку ми розписували в КМДА, коли там жили люди під час обстрілів. Я намалювала там Інжира і слоган «А якщо прийдуть тітушки, зробим з них одну пампушку». Не знаю, де ця каска зараз, але вона існує. Взагалі Інжир – строжовий кіт демократії та активіст. Він був на акціях на підтримку Олега Сенцова, брав участь у багатьох проектах, зокрема «Книги, що говорять» (начитка текстів для людей з вадами зору). Коли заговорили про квоти на українську, він написав «Співати треба українською, бо це мова кохання». І тут в акаунті Верховної Ради зявляється коментар: «Ми підтверджуємо!». Коли чиновники декларували своє майно, Інжир показав «Українській правді», що задекларував вуса і хвіст – усе що мав. А ще намагався балотуватися в президенти. Мільйона гривень у нього нема, але мільйон лайків – запросто. Написав свою передвиборчу програму, останній пункт – «повернемо інжир та персики в Україну разом з Кримом».

Нині Інжир планує запустити власний проект на «ДетекторМедіа», де говоритиме про фейки, інформаційні війни та пропаганду. Досвід має – ілюстрував плакати ІМІ «Стандарти журналістики у котиках».

МРІЇ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ, ЯКЩО ЇХ ЗДІЙСНЮВАТИ

«Те, що ви не вмієте малювати – міф, – відрізає Олена, беручи до рук фломастер. – В дитинстві скоріше за все, якось відбили вам це бажання. Це треба забути. Малювати – як вчитися ходити. Дитина ж не зупиняється, коли їй кажуть, що вона зробила крок криво. А тут чим більше ти малюєш, тим краще. Звісно, є генії, до яких важко дорівнятися, але як базова навичка малювання простіше за спів.

Кіт Інжир «народжується» дуже просто. Починаємо з кружечка-носика: якщо він не дуже круглий – нічого страшного. Від носика малюємо очі, в нього вони з гострими кутиками. Мені часто кажуть, що я підвожу очі, як кіт Інжир. Малюємо чоловічки, або зіниці:  якщо в людей це «чоловічки», то в котів мають бути «котики». Фігура Інжира нагадує подушку: видно тільки два верхніх вуха. Так зроблено навмисно, щоб дуже швидко і просто багато разів повторювати малюнок. Тепер лапки, у них зазвичай книжка. Він Йогансена любить, до речі. А зараз вуса: з одно боку три вусика, з іншого – 2 (ось вам секрет, як відрізнити підробку). Хвіст у Інжира, як у покемона, або ж, як корона. Лапки видно, коли він сидить, але зараз Інжир стоїть. Тепер лишилось намалювати хмаринку і звізуалізувати мрію.

Нещодавно до Києва приїжджав Шварцнегер, розказував, що в дитинстві батько сміявся з нього: типу «Який з тебе бодібілдер? Ти – слабак!» А він кожну свою мрію візуалізував: уявляв, як отримує нагороди – і все вдалося. Коли він вирішив стати політиком, все повторилося. Тобто візуалізація для втілення мрій дуже важлива. Мрії здійснюються, якщо їх здійснювати».

Фото та листівки – з архіву О. Павлової