Перейти до основного вмісту

Публікації

Лікування у Вайбері – нині це реальність, або Медицина по-новому

Сьогодні я йду на прийом до сімейного лікаря. Віртуальний. З початком карантину до бориспільських сімейних амбулаторій без поважних причин – зась. Проте пацієнт і лікар на зв’язку постійно – різноманітні девайси це дозволяють зробити. Спілкувати з лікарем можна із чашкою кави в руках. Арзи Бекірова (так звати мою сімейну лікарку) запевняє, що телефонувати їй можу щодня з восьмої до восьмої, писати – цілодобово, а йти на особистий прийом лише, якщо виявиться, що потребую додаткової консультації. А шкода! Прогулюватися до амбулаторії принаймні приємно: з моменту її відкриття (влітку 2018) переконалася, що це не той заклад, стіни якого просочені дискомфортом і навіюють депресивні думки, а сучасна будівля, де тобі, до того ж, усміхаються (уявляєте, таке буває!). Тут стильна рецепція у світло-зелених кольорах, просторі коридори і веселі малюнки на стінах – мапа світу з мешканцями різних материків: квіточки, коали, кораблики (всього й не перерахуєш) і багато яскравих кольорів.
Останні дописи

«Ми ж там [у львівському метро] були 4 рази!», або Чому «ковтаємо» фейки і як цього позбутися

Чи багато потрібно для того, щоб змусити кілька десятків студентів повірити у маячню або ж навіть поширити беззмістовний текст із сенсаційним заголовком, чи то пак справжнісіньку вигадку в соцмережах? Ні – перевірено на практиці. Достатньо зробити серйозний вираз обличчя, позичити камеру в знайомого і знайти кілька «бородатих» фейків, які, до того ж, встигли розвінчати. Цей текст не з’явився б, якби не домашнє завдання з «телевиробництва»: підготувати сюжет з елементами соцопитування. Тож експрес-залік на розуміння того, що ж таке фейки і з чим їх подають проведено. Спойлер: результат здивував, адже, складаючи орієнтовний сценарний план сюжету, робила ставку на обізнаність молоді в сфері медіаманіпуляцій, розраховувала на те, що люди, які проводять купу вільного часу в інтернеті, розкусять мої не найкраще замасковані (добре, зовсім не замасковані) псевдофакти, адже з них вже встигли посміятися. Принаймні ті, хто навчається на «журналістиці» точно. Обережно – далі лонґрід.

Хвала відео: історія екскурсовода, якого зробили популярним соцмережі

Ервін Міден – без перебільшення головна асоціація зі словом «Чернігів». Про харизматичного екскурсовода, слухаючи якого хочеться або реготати, або кинути всі справи, щоб гайнути відчувати чернігівський колорит, говорили, здається всюди: на телеканалах, у соцмережах, на батьківських зборах (обговорюючи нові поїздки) і навіть на чаюваннях під час обідніх перерв у Бориспільському музеї. Що вже казати про університетські пари, коли річ заходила про історію! « Він змінив моє ставлення до екскурсій, буквально зруйнував стереотип, що то – така нудьга, коли пів дня треба вервечкою валандатися за екскурсоводом, який бурмоче щось не до кінця зрозуміле і нецікаве! » – захоплено щебетала моя одногрупниця, показуючи відео з Ервіном на « YouTube », коли ми разом опинилися у маршрутці. Тож коли чернігівська подруга написала мені в «Телеграм» «приїжджай в гості!», я одразу відшукала ФБ-сторінку Ервіна і запросила його на каву, точніше на інтерв’ю. Розуміючи, що юнак з таким почуттям гумору, може пр

Ваувізація в два дублі: режим real VS віртуальний

Ваувізовуватися мені довелося двічі – і я з радістю зроблю це ще раз: відколи найбільш відвідувана виставка року « Ukraine WOW » переїхала в онлайн, нею можна пройтися і зі смартфоном в руках, і на дивані, обіймаючи ноутбук. Але про все по порядку. Побувати у доменній печі, політати над Батьківщиною-матір’ю (у віар окулярах, звісно), зловити чарівний квиток, озвучити мультфільми та переконатися що Україна – вау-країна просто: для цього варто було купити квиток на виставку «Ukraine WOW», що відкрилася на столичному вокзалі до дня залізничника. Проєкт набув такої популярності, що її продовжували щонайменше тричі. Однак карантин вніс свої корективи. До нього тут були довжелезні черги (довші, ніж метро у час-пік), багато гамору і вау-емоцій. Описати все навряд вдасться, та й тоді з цього тексту вийде не блог, а лонґрід на кілька десятків сторінок. А про уміння організаторів швидко реагувати на зміни, цифровізуватися й переїжджати в онлайн-формат сказати варто. Отже, чим

Інжир: кіт, що живе в соцмережах

Він має власний кулінарний блог, щоночі співає Гімн, в’яже шарфики, і балотувався у президенти. А ще встиг опинитися на справжній касці, запустити флешмоб і заслужити всенародну любов. Це кіт Інжир . І раптом хто не знає: він живе не в розкішних апартаментах, а у Фейбуку й Інстаграмі . Бо не пухнастий, а віртуальний, тож замість дев’яти життів має вічну фантазію свого творця. Як вигаданий персонаж змінив життя однієї журналістки і кількох тисяч книгоманів, чи існує любов між віртуальним героєм і справжньою тваринкою і чому котики – «універсальна мова людства», дізнавалася у авторки персонажа – Олени Павлової , яка, до речі, провела мені майстер-клас з малювання кота Інжира. Автопортрет: Інжир із авторкою Оленою Павловою. Малюнок О. Павлової КРИМСЬКИЙ ІНЖИР І ПАЛКА ДЛЯ СЕЛФІ Звідкіля ж узявся кіт Інжир? «Дуже треба було кота! Ні, не від осінньої депресії, просто захотілося, – розповідає художниця Олена Павлова. – Але ми з чоловіком – журналісти, до того ж багато подорож

Віртуальна "Прес-весна"? Організатори таки вміють зазирати в майбутнє

«Прес-весна» – слово, що дзвенить у вухах/телеграм-чатах/розмовах усіх студентів-журналістів із першого навчального в семестрі січневого дня. Когось (зазвичай керівника університетської команди) доводить до істерики, когось – надихає на перший сміливий текст, комусь дарує пригоди, але байдужим стовідсотково не залишає нікого. Мене – стовідсотково, адже саме ця медійна весна займає в моєму серці цілий океан спогадів і планів. Здавалося б з року в рік ніщо не може порушити цієї ніби давно відрепетируваної ідилії: хаос, суперечки, сльози, курйози, що з університетських коридорів перелітають у повноцінні матеріли… Проте не цього разу: саме в розпал найгарячішої передфестивальної пори партизанською вилазкою до нас у гості підкрався карантин і … показав магічні здібності організаторів фестивалю зазирати вперед  – тему цьогорічної «Прес-весни» перевірила «на своїй шкурі». З усією відповідальністю заявляю: в умовах страшного періоду, що охопив увесь світ і починається на букву «К»,

Зустрічі з молоддю як бренд, або надихав Тарас Тополя

Коли мені з друзями прийшло підтвердження реєстрації на зустріч з музикантом, лідером гурту «Антитіла» Тарасом Тополею в рамках проекту «11 кроків до майбутнього з успішними українцями», ми навіть не сподівалися, що емоції не даватимуть нам заснути й доведеться їх виплескувати у подібні дописи.  На вході до Мiнiстерства молоді та спорту України ми розписувалися навпроти власних прізвищ. Тож коли побачили останнім у списку (аж на 6 аркушів формату А-4, на секундочку) ім’я Тарас Тополя, навіть розсміялися.  Потому не без пригод піднялися на колись «протоптаний» нами 2-й поверх. Проте попереднє знайомство (зустріч із Соломією Вітвіцькою теж відбувалася тут) не завадило нам трохи заблукати у пошуках конференц-зали. Цього разу вона нагадувала маленький, затишний мурашник.  Після того, як Олександр Ярема запросив до зали винуватця аншлагу, овації заполонили місце зустрічі аж до стелі. Тарас Тополя щиро, яскраво, на одній ноті з кожним присутнім провів захоплюючий діалог із залою. Я