Сьогодні я йду на прийом до сімейного лікаря. Віртуальний. З початком карантину до бориспільських сімейних амбулаторій без поважних причин – зась. Проте пацієнт і лікар на зв’язку постійно – різноманітні девайси це дозволяють зробити. Спілкувати з лікарем можна із чашкою кави в руках. Арзи Бекірова (так звати мою сімейну лікарку) запевняє, що телефонувати їй можу щодня з восьмої до восьмої, писати – цілодобово, а йти на особистий прийом лише, якщо виявиться, що потребую додаткової консультації. А шкода! Прогулюватися до амбулаторії принаймні приємно: з моменту її відкриття (влітку 2018) переконалася, що це не той заклад, стіни якого просочені дискомфортом і навіюють депресивні думки, а сучасна будівля, де тобі, до того ж, усміхаються (уявляєте, таке буває!). Тут стильна рецепція у світло-зелених кольорах, просторі коридори і веселі малюнки на стінах – мапа світу з мешканцями різних материків: квіточки, коали, кораблики (всього й не перерахуєш) і багато яскравих кольорів.
Чи багато потрібно для того, щоб змусити кілька десятків студентів повірити у маячню або ж навіть поширити беззмістовний текст із сенсаційним заголовком, чи то пак справжнісіньку вигадку в соцмережах? Ні – перевірено на практиці. Достатньо зробити серйозний вираз обличчя, позичити камеру в знайомого і знайти кілька «бородатих» фейків, які, до того ж, встигли розвінчати. Цей текст не з’явився б, якби не домашнє завдання з «телевиробництва»: підготувати сюжет з елементами соцопитування. Тож експрес-залік на розуміння того, що ж таке фейки і з чим їх подають проведено. Спойлер: результат здивував, адже, складаючи орієнтовний сценарний план сюжету, робила ставку на обізнаність молоді в сфері медіаманіпуляцій, розраховувала на те, що люди, які проводять купу вільного часу в інтернеті, розкусять мої не найкраще замасковані (добре, зовсім не замасковані) псевдофакти, адже з них вже встигли посміятися. Принаймні ті, хто навчається на «журналістиці» точно. Обережно – далі лонґрід.