Перейти до основного вмісту

Ребрендинг по-поетичному: метрополітен внутрішнього "Я"


Зізнайтеся чесно: як часто вам хочеться заглиблюватися у підземку? Ні, не ту, де рокіт й «Обережно: двері зачиняються» тисне на вуха, натовп виносить не на «своїй» станції, а кремезний чоловік наступає на ногу й ледь не віддавлює її... А в підземку творчу, літературну. Хочете вірте, хочете – ні, але така існує. «Побудували» її українські літератори прямісінько з римованої мозаїки та відрізків життя, які кожен з нас проживає. 16 митців об’єдналися й видали унікальну книгу, яка називається «Метро всередині нас». І в ній, як у справжньому вагоні, перемішалися настрої, герої, почуття.

Ідейна натхненниця проекту – лікар-терапевт Вікторія Шевель запросила курсувати світом творчих поривань корекційного педагога, психолога, фотографа, музиканта, художницю, студента, актора й інших різних і водночас схожих між собою бажанням дарувати світло іншим людей. «Збірка може стати брендом сучасного літературного процесу», – переконує співупорядник видання Олександр Козинець. Це доводить і оригінальний дизайн книжки: брендові проїзні квитки – у кожного автора власний (їх створила ірпінська художниця й авторка видання Євгенка Чугуй), силуети людей, артеріями яких є гілки метрополітену, «переходи на станції» між назвами. До речі, 12 % тестів написані білоруською – творчість Юлії Алейчанки з Мінська вирішили не перекладати.
Проінструктурувала читачів та благословила в путь митців у своїй передмові знана українська поетеса, літературознавець, громадська діячка Леся Мудрак. На її думку, «ця колективна збірка – гра в «наздожени-но потяг» різних за статусом, поетичними жанрами, стилями, віком індивідів».
Авторка цих рядків взяла собі за мету переконати, що використання бренду метрополітену в світі поетичному – чудова нагода, зміксувавши їх, поглянути на світ іншими очима. То чому ж таки варто прочитати збірку «Метро всередині нас»?
Вам доводилося коли-небудь сідати у вагон, переповнений поетами? Оскільки в житті немає нічого неможливого, це щастя може спіткати вас будь-коли. Якщо ви – любитель поезії, авантюрист або ж перші два речення вас не злякали, тоді розгорніть книгу «Метро всередині нас» – і яскрава мандрівка паралельною реальністю вам забезпечена!
Книгу-асорті «Метро всередині нас» варто прочитати, бо:
·        у ній пропонується унікальний (ба більше: персональний!) маршрут новою гілкою метро – кольору поезій та ваших відчуттів від прочитаного;
·        книжка зручна, приваблива, приємна на дотик, не потребує особливих вимог і температурних режимів при транспортуванні. Вміщається у жіночу сумочку, а в чоловічий дипломат – поготів;
·        кожна станція має свій стиль і форму. Не архітектурну, а словесну й чуттєву;
·        у поетичному метро не страшно заблукати чи пропустити потрібну станцію – кожен розділ гарантує насолоду.
·        спати під час поїздки? Ні, не чули! Бо від віршованої мозаїки спати ніколи: переживатимете кожен рядок, серцебиття пришвидшуватиметься, а з кожною новою сторінкою мозок просто не зможе відключитися;
·        поезія – засіб полинути в інші світи. Пірнаючи поміж римами, й не помітите, як хтось наступатиме на нові лаковані черевики у справжньому метро чи іншому виді громадського транспорту. Тож бережіть нерви й цитуйте пасажирам улюблені рядки;
·        блукати станціями можна о будь-якій порі доби. Хоч о першій ночі, хоч о четвертій ранку. «Метро всередині нас» працює без перерви на обід/технічну зупинку/ремонт ескалатора – цілодобово;
·        буфет у метро? Щодо бутербродів нічого обіцяти не можемо, а от приємний післясмак від віршів гарантовано; 
·        книга вчить толерантності. На шпильку-репліку сусіда, якому ви загороджуєте прохід, зможете відповісти не лайкою, а вишуканим (може навіть філософським) рядком – хай думає, що ви мали на увазі;
·        тут ви самі собі машиніст. Можете дістатися до потрібної станції за лічені секунди. Можете не покидати її тижнями, вимірюючи кроками, аж доки не завчите всі художні засоби;
·        вам не треба щоразу купувати жетон чи пластикову картку для проїзду. Достатньо бажання доторкнутися серцем до поетичного світу. Наявність улюблених цитат для виспівування у такт з рокотом потягу вітається;
·        абсолютна гендерна рівність: кількість жіночої поезії дорівнює кількості чоловічої. І навпаки;
·        якщо ж «проковтнули» книжку так швидко, що до кінцевої станції на роботу лишилося ще з десяток справжніх проїхати, – вимагайте в упорядників продовження. Друга частина може побачити свій значно швидше, ніч побудують метро на Троєщину;
·        і наостанок. Не знущайтеся над мобільним інтернетом в підземці. Весь букет відчуттів та емоцій – у книжці «Метро всередині нас».

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Катерина Рахуба: «Я йшла на сцену з думкою: реваншу не буде»

Переможниця найдовгоочікуванішого шоу краси міста відверто поділилася враженнями.  «Міс Бориспіль-2017» про…  …Корону.   Порівняно з тіарами, завойованими в школі і на «Випускниці», ця була важка. Ґулю не надавила, бо зачіска об’ємна і гарно її підтримувала. Поставила її на полицю з медалями і кубками, що завойовувала на різноманітних, переважно танцювальних, конкурсах. У піжамі з короною не фотографувалася, але зробила світлину молодшої сестрички з тіарою на голові. Для неї це фантастика: дивилася на нагороду зі сцени, а тут ще й приміряти змогла. 

По життю у вишиванці

«Кожен хрестик на вишиванці несе в собі величезний масив інформації», – впевнена  майстриня Оксана Лисенко.  Для неї такий одяг – незмінний атрибут буття, код свого роду. Можливо, через це жінка з трепетом і сльозами в очах розповідає про свої вишиванки.   «Здається, що з любов’ю до вишиванок я народилася. Гостро відчула це, коли ми в 1987 році переїхали з Рівненщини на Київщину. У школі був захід, на який   треба святково прибратися, а вишиванки тоді в мене не було. Попросила бабусю виготовити, бо в мене ж свято. Вона її потягом передала. У вишиванці в класі я була одна, діти неоднозначно зреагували, ніби я якась не така. На сватання чоловіку в Яготинському районі подарувала сорочку. Для нього такий подарунок був шоком, хоча тоді вже люди почали прокидатися від такого незнання, недотримання традицій. Чоловік, до речі, спершу стидався вдягати вишиванку, ховав її під піджак. А після Помаранчевої Революції нас запросили на свято. І він мені каже, що приїде після роботи, зранку в

Інжир: кіт, що живе в соцмережах

Він має власний кулінарний блог, щоночі співає Гімн, в’яже шарфики, і балотувався у президенти. А ще встиг опинитися на справжній касці, запустити флешмоб і заслужити всенародну любов. Це кіт Інжир . І раптом хто не знає: він живе не в розкішних апартаментах, а у Фейбуку й Інстаграмі . Бо не пухнастий, а віртуальний, тож замість дев’яти життів має вічну фантазію свого творця. Як вигаданий персонаж змінив життя однієї журналістки і кількох тисяч книгоманів, чи існує любов між віртуальним героєм і справжньою тваринкою і чому котики – «універсальна мова людства», дізнавалася у авторки персонажа – Олени Павлової , яка, до речі, провела мені майстер-клас з малювання кота Інжира. Автопортрет: Інжир із авторкою Оленою Павловою. Малюнок О. Павлової КРИМСЬКИЙ ІНЖИР І ПАЛКА ДЛЯ СЕЛФІ Звідкіля ж узявся кіт Інжир? «Дуже треба було кота! Ні, не від осінньої депресії, просто захотілося, – розповідає художниця Олена Павлова. – Але ми з чоловіком – журналісти, до того ж багато подорож