Ваувізовуватися мені довелося
двічі – і я з радістю зроблю це ще раз: відколи найбільш відвідувана виставка
року «Ukraine WOW»
переїхала в онлайн, нею можна пройтися і зі смартфоном в руках, і на
дивані, обіймаючи ноутбук. Але про все по порядку.
Побувати у доменній печі,
політати над Батьківщиною-матір’ю (у віар окулярах, звісно), зловити чарівний
квиток, озвучити мультфільми та переконатися що Україна – вау-країна просто: для
цього варто було купити квиток на виставку «Ukraine WOW», що відкрилася на
столичному вокзалі до дня залізничника. Проєкт набув такої популярності, що її продовжували
щонайменше тричі. Однак карантин вніс свої корективи. До нього тут були довжелезні
черги (довші, ніж метро у час-пік), багато гамору і вау-емоцій. Описати все
навряд вдасться, та й тоді з цього тексту вийде не блог, а лонґрід на кілька
десятків сторінок. А про уміння організаторів швидко реагувати на зміни, цифровізуватися й переїжджати в онлайн-формат сказати варто.
Отже, чим точно дивувала виставка
– то це інтерактивність. Якби уявляла, що це буде не стереотипна виставкова
експозиція, а справжня подорож, під час першої спроби не погадала б із часом: двох годин виявилося замало, щоб встигнути навіть роздивитися усе. Сюди потрібно йти
щонайменше на чотири, а краще на пів дня, аби встигнути наробити знімків для
Інстаграму – до фотозон тут черги.
Проїхатися Україною за 10 хвилин,
підслухати розмови та мрії пасажирів, приклавши вухо до подушки, намацати
найвідоміші споруди країни, потанцювати під снігом (який цієї зими Україну
нахабно проігнорував) можна було тут. А ще понатискати на безліч кнопочок-тестів, повідкривати
купу шухляд-сюрпризів, опинитися у Тунелі кохання (тобто його інсталяції),
озвучити мультики і ще багато-багато чого.
Інсталяція хати Поліни Райко, «кримська
стіна» – розчулюють, витвори Архипенка, ткання килима – зачаровує, всі експозиції
– показують, що пишатися нам, є чим.
З настанням карантину пройтися
локаціями можна тут. Серед переваг – людей катма, тож можна без черг і зайвого
гамору завітати будь-куди і роздивитися,
що душа забажає. До того ж зробити можна це о будь-якій порі доби, а ще –
безкоштовно. Ще й екскурсію від організаторки вдасться послухати.
З недоліків – не застрибнеш на
гігантське купе (як я на першому фото), не доторкнешся до залізничного дзвоника, не почуєш голоси
України, не натиснеш на кнопки, що змушують об’єкти оживати, не відчуєш, як
серце України б’ється сильніше, коли підходиш ближче, і ще кілька десятків «не».
Однак в умовах карантину – це найкраща
альтернатива бездумного гортання ФБ-стрічки: і враження гарні гарантовано (не
кожну виставку у форматі 360 знятоᵒ) і
чимало нового дізнаєшся: нам всім не завадить трохи просвітитися.
Фото автора
Коментарі
Дописати коментар