Перейти до основного вмісту

Хвала відео: історія екскурсовода, якого зробили популярним соцмережі

Ервін Міден – без перебільшення головна асоціація зі словом «Чернігів». Про харизматичного екскурсовода, слухаючи якого хочеться або реготати, або кинути всі справи, щоб гайнути відчувати чернігівський колорит, говорили, здається всюди: на телеканалах, у соцмережах, на батьківських зборах (обговорюючи нові поїздки) і навіть на чаюваннях під час обідніх перерв у Бориспільському музеї. Що вже казати про університетські пари, коли річ заходила про історію! «Він змінив моє ставлення до екскурсій, буквально зруйнував стереотип, що то – така нудьга, коли пів дня треба вервечкою валандатися за екскурсоводом, який бурмоче щось не до кінця зрозуміле і нецікаве!» – захоплено щебетала моя одногрупниця, показуючи відео з Ервіном на «YouTube», коли ми разом опинилися у маршрутці. Тож коли чернігівська подруга написала мені в «Телеграм» «приїжджай в гості!», я одразу відшукала ФБ-сторінку Ервіна і запросила його на каву, точніше на інтерв’ю. Розуміючи, що юнак з таким почуттям гумору, може призначити зустріч біля 13-ї гармати на тамтешньому валу (принагідно зауважу, що до зустрічі готувалася серйозно, тож знаю, що у Чернігові всього 12 гармат), не сподівалася на швидку відповідь. Однак Ервін відшукав «віконечко» і призначив зустріч в Інституті історії, етнології та правознавства.
Одразу порадив зазирнути до «унікального історичного місця», де подають диво-страву, яку їдять двома виделками: піцерії, де така традиція склалася через те, що перед відкриттям власник не закупив ножі. Нині ж це – частинка колориту: «Якщо побачите десь на курортах, як хтось їсть піцу двома виделками, одразу підбігайте і кажіть: «Чернігів, привіт!».
Після появи ролика в інтернеті все змінилося – воджу екскурсії приблизно 14 годин на день
«До трагічних подій у моєму житті, маю на увазі відео з фрагментом із екскурсії, яке потрапило в мережу і зробило мене відомим (його можна переглянути тут), я проводив максимум дві екскурсії на тиждень. Та й то, якщо мав настрій, бажання і вільний час. Після появи ролика в інтернеті все змінилося – воджу екскурсії приблизно 14 годин на день», – надуває щоки Ервін, зображаючи стан організму «все кипить». Нарікає: дисертацію через популярність писати ніколи.
Юнак з німецьким корінням народився в містечку Седнів, нині мешкає в гуртожитку університету, адже вдома ремонт. Каже, що любить водити людей вулицями Чернігова, адже місто змінюється з кожним роком: приміром, скверик Хмельницького, фонтани, сучасні скульптури, камінь кохання – місця, які надихають. «А от із традиційних локацій, куди лине моя душа, – це Антонієві печери, не так навіть печери, як привид Тарасій, якого бачив двічі і чомусь постійно хочу побачити втретє».



Однак чернігівським експертом Ервін себе не вважає: «Мені в директ «Інстаграму» писала людина зі Львова: «А де ви випроводите екскурсії?» Ну в Чернігові. «А у Львові можете?» Мені дуже приємно, що запрошують до Львова, але я прихильник того, що історію міста може найкраще передати лише людина, яка народилася в цьому місці. Я спеціаліст по рідному Седневу. Тут мене навряд чи хто переплюне. Чи можу бути екскурсоводом в інших містах? Так, але це буде гірше, ніж, наприклад, можуть зробити місцеві».
Ервін займається екскурсійною справою без жартів зі своїх п’яти років. А от жартівливими екскурсіями почав займатися з 2010-го
Відповідаючи на питання щодо трендів екскурсійної справи і змін формату подачі матеріалу, серйознішає: «Навіть не знаю, розповідати весело чи нудно. Загалом екскурсії завжди розподіляються на класичні, або професійні, і нестандартні. В останніх головна мета – розвага, у пріоритеті ж перших – поглинання інформації. Коли робиш масовий продукт, доводиться йти на більше спрощення інформації, а це не завжди на користь історії – ось у чому великий мінус. Тож варто відмежовувати їх від розважальних, у яких головне – викликати емоцію, привернути увагу». А тут у Ервіна – справжній бенефіс. У ролі самого себе його можна побачити винятково на заходах для професійних істориків, для пересічних людей він одягає маску Ервіна-екскурсовода  або костюми – писаря Лавріна Писаренка або ченця Онуфрія – улюбленого персонажа гостей міста. Каже, формат виріс із рідного містечка. Має кілька фірмових жартів, які навряд хтось повторить з немісцевих, адже Ервін займається екскурсійною справою без жартів зі своїх п’яти років. А от жартівливими екскурсіями почав займатися з 2010-го. Каже: жодної писанини, покладається на гарну пам'ять і емоційну віддачу слухачів. Наскільки йому це вдається – можете оцінити самі, переглянувши це відео: 



Використання суржику – ідея власна
Свій образ створив власноруч: копіювати не було в кого, хоч і має серед друзів не лише світочів традиційної екскурсійної справи, а й креативних любителів сучасних перфомансів, через брак часу не бував на подібних екскурсіях. «У мене авторський стиль і навіть використання суржику – ідея власна. Чернігів завжди був таким губернським містечком і на вулицях околиць Чернігова постійно можна було чути суржик. Це, певно, додає шарму, колориту. Не завжди сприймається позитивно, адже здається, що псується мова, але якщо це сприймати як виставу, тоді інакше розуміємо, про що йдеться. Багато жартів використовую завдяки своїм метрам, викладачам екскурсійної справи. Люблю показувати в своєму баченні ті факти, які здаються смішними».



Ервін проводить анімаційні нічні екскурсії, які стають своєрідними шоу, тут дійових осіб більшає, залучає друзів. Попит, каже, є: «Коли ми починали і це взагалі було в диковинку, у нас була максимальна кількість 260 людей. Мене це турбує, бо я чомусь відчуваю душею, що найближча анімаційна екскурсія збере таку ж кількість. 
 Вночі кожен шерех і звук допомагає сформувати атмосферу і додає екстриму
Моя колега придбала спеціальний гучномовець, проблема тільки в тому, що він лякає і мене, і людей. Дуже тяжко втримати його в руках, так щоб не пищав страшенно. Якщо він, не дай Бог, повернеться не туди, лякає не тільки мене, а й найближчі п’ять рядів. Тому я дуже сильно люблю його використовувати під час містичних екскурсій, коли вночі кожен шерех і звук допомагає сформувати атмосферу і додає екстриму. Такі екскурсії спочатку планувалися для дорослих, бо, знову ж таки, це треба критично сприймати історії, усвідомлювати, як кажуть, де різниця між вигадкою і фактом. Але, як не дивно, почали батьки забирати із собою малих дітей, тож іноді буває, що батьки лишаються ззаду, а на моєму плащі 3-4 дитини висить і ми так продовжуємо екскурсію. Такий маленький дитячий садок».
Розпитую, чи дівчата в коханні з першого погляду не зізнавалися? «Доля помилувала, бо не хочеться від дружини отримати сковорідкою, а от цікаві коментарі були. Намагаюсь, як правило, утримуватися від прослуховування дифірамбів наприкінці екскурсій, бо не можу бути «нєвєроятним», я такий, як і всі люди. У коментарі для «1 + 1» одна з екскурсанток назвала мене «інтрігующій пацан» – це сподобалося. Буває, з Сердючкою-Данилком порівнюють: може, у стилі нашому і є щось схоже, а от в тому, що я після екскурсій такий, як Данилко після концертів, не сумніваюся – рідко скидаюся на веселу людину, швидше на Зомбі».

Фото автора та з особистого архіву Е. Мідена 



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Катерина Рахуба: «Я йшла на сцену з думкою: реваншу не буде»

Переможниця найдовгоочікуванішого шоу краси міста відверто поділилася враженнями.  «Міс Бориспіль-2017» про…  …Корону.   Порівняно з тіарами, завойованими в школі і на «Випускниці», ця була важка. Ґулю не надавила, бо зачіска об’ємна і гарно її підтримувала. Поставила її на полицю з медалями і кубками, що завойовувала на різноманітних, переважно танцювальних, конкурсах. У піжамі з короною не фотографувалася, але зробила світлину молодшої сестрички з тіарою на голові. Для неї це фантастика: дивилася на нагороду зі сцени, а тут ще й приміряти змогла. 

По життю у вишиванці

«Кожен хрестик на вишиванці несе в собі величезний масив інформації», – впевнена  майстриня Оксана Лисенко.  Для неї такий одяг – незмінний атрибут буття, код свого роду. Можливо, через це жінка з трепетом і сльозами в очах розповідає про свої вишиванки.   «Здається, що з любов’ю до вишиванок я народилася. Гостро відчула це, коли ми в 1987 році переїхали з Рівненщини на Київщину. У школі був захід, на який   треба святково прибратися, а вишиванки тоді в мене не було. Попросила бабусю виготовити, бо в мене ж свято. Вона її потягом передала. У вишиванці в класі я була одна, діти неоднозначно зреагували, ніби я якась не така. На сватання чоловіку в Яготинському районі подарувала сорочку. Для нього такий подарунок був шоком, хоча тоді вже люди почали прокидатися від такого незнання, недотримання традицій. Чоловік, до речі, спершу стидався вдягати вишиванку, ховав її під піджак. А після Помаранчевої Революції нас запросили на свято. І він мені каже, що приїде після роботи, зранку в

Інжир: кіт, що живе в соцмережах

Він має власний кулінарний блог, щоночі співає Гімн, в’яже шарфики, і балотувався у президенти. А ще встиг опинитися на справжній касці, запустити флешмоб і заслужити всенародну любов. Це кіт Інжир . І раптом хто не знає: він живе не в розкішних апартаментах, а у Фейбуку й Інстаграмі . Бо не пухнастий, а віртуальний, тож замість дев’яти життів має вічну фантазію свого творця. Як вигаданий персонаж змінив життя однієї журналістки і кількох тисяч книгоманів, чи існує любов між віртуальним героєм і справжньою тваринкою і чому котики – «універсальна мова людства», дізнавалася у авторки персонажа – Олени Павлової , яка, до речі, провела мені майстер-клас з малювання кота Інжира. Автопортрет: Інжир із авторкою Оленою Павловою. Малюнок О. Павлової КРИМСЬКИЙ ІНЖИР І ПАЛКА ДЛЯ СЕЛФІ Звідкіля ж узявся кіт Інжир? «Дуже треба було кота! Ні, не від осінньої депресії, просто захотілося, – розповідає художниця Олена Павлова. – Але ми з чоловіком – журналісти, до того ж багато подорож