Перейти до основного вмісту

Зустрічі з молоддю як бренд, або надихав Тарас Тополя


Коли мені з друзями прийшло підтвердження реєстрації на зустріч з музикантом, лідером гурту «Антитіла» Тарасом Тополею в рамках проекту «11 кроків до майбутнього з успішними українцями», ми навіть не сподівалися, що емоції не даватимуть нам заснути й доведеться їх виплескувати у подібні дописи. 
На вході до Мiнiстерства молоді та спорту України ми розписувалися навпроти власних прізвищ. Тож коли побачили останнім у списку (аж на 6 аркушів формату А-4, на секундочку) ім’я Тарас Тополя, навіть розсміялися. 

Потому не без пригод піднялися на колись «протоптаний» нами 2-й поверх. Проте попереднє знайомство (зустріч із Соломією Вітвіцькою теж відбувалася тут) не завадило нам трохи заблукати у пошуках конференц-зали. Цього разу вона нагадувала маленький, затишний мурашник. 
Після того, як Олександр Ярема запросив до зали винуватця аншлагу, овації заполонили місце зустрічі аж до стелі. Тарас Тополя щиро, яскраво, на одній ноті з кожним присутнім провів захоплюючий діалог із залою. Я могла б сипати тут його цитатами довго-довго, але побережу ваш час (хочу, щоб дочитали ж допис до кінця) і свій диктофон (йому теж відпочити треба). Найбільше вразило, що між молоддю й Тарасом не було завіси, не відчувався присмак самозахоплення, навпаки – віяло виваженістю, сміливістю говорити про те, що хвилює найбільше, бажанням бути на «ти» із кожним. Як не крути, приємно спостерігати, коли успішна людина, помічає в залі всіх, з ким доводилося зустрічатися/співпрацювати, презентує їх присутнім, за щось хвалить, в чомусь радить спробувати працювати під іншим кутом, дає поради щодо діяльності й пропонує обговорити питання співпраці. 

Як перед зустріччю з нами Тарасові довелося об’їздити кілька магазинів Києва і чому виховання відповідальності, яке так часто у нашому суспільстві співставляють з потуранням, важливе. Чому варто запалювати інших людей. Чому виграють ті, хто вміє об’єднуватися. Про переломні моменти, справу життя, сучасний інформаційний простір, кумирів і т.д. говорили із захопленням. Тож не дивно, що не помічали, як летить час. 
До речі, Тарас Тополя – амбасадор проекту «U-Report». Про проект раніше чула, а от сьогодні детальніше познайомилася й побачила, як горять очі у тих, хто в ньому живе. Чому молоді важливо до нього доєднатися? Бо ми є рушійною силою, яка, справді, творить зміни. Результати, досягнуті «U-Report» тому підтвердження. До речі, дівчат у ньому, як і в залі міністерства сьогодні, більше. «Не здивований статистикою і ситуацією, що зараз в залі, – це все Тарас!» – жартівливо прокоментував факт Річард Герц, натякнувши, що на співака прекрасна половина дивиться із бісиками з-під вій. А також розповів про те, як U-репортерам писав … Девід Бекхем. «З ним проводили опитування про насильство над дітьми. Прикол в тому, що Девід сам писав текст разом з командою. Потім воно перекладалося на різні мови світу, бо U-Reportів у світі аж 50. І ти їдеш у траліку, отримуєш смс: «Привіт. Це Девід Бекхем». І ти такий: «Здарова!». Ці дані були презентовані на Генеральній Асамблеї ООН в Нью-Йорку», – розповів Річард Герц. 
Були ще сюрпризи від U-репортерів. Радію за подругу Аліну, яка отримала в подарунок ексклюзивну футболку. І чекаю на подібні зустрічі. Попереду їх ще 5.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Катерина Рахуба: «Я йшла на сцену з думкою: реваншу не буде»

Переможниця найдовгоочікуванішого шоу краси міста відверто поділилася враженнями.  «Міс Бориспіль-2017» про…  …Корону.   Порівняно з тіарами, завойованими в школі і на «Випускниці», ця була важка. Ґулю не надавила, бо зачіска об’ємна і гарно її підтримувала. Поставила її на полицю з медалями і кубками, що завойовувала на різноманітних, переважно танцювальних, конкурсах. У піжамі з короною не фотографувалася, але зробила світлину молодшої сестрички з тіарою на голові. Для неї це фантастика: дивилася на нагороду зі сцени, а тут ще й приміряти змогла. 

По життю у вишиванці

«Кожен хрестик на вишиванці несе в собі величезний масив інформації», – впевнена  майстриня Оксана Лисенко.  Для неї такий одяг – незмінний атрибут буття, код свого роду. Можливо, через це жінка з трепетом і сльозами в очах розповідає про свої вишиванки.   «Здається, що з любов’ю до вишиванок я народилася. Гостро відчула це, коли ми в 1987 році переїхали з Рівненщини на Київщину. У школі був захід, на який   треба святково прибратися, а вишиванки тоді в мене не було. Попросила бабусю виготовити, бо в мене ж свято. Вона її потягом передала. У вишиванці в класі я була одна, діти неоднозначно зреагували, ніби я якась не така. На сватання чоловіку в Яготинському районі подарувала сорочку. Для нього такий подарунок був шоком, хоча тоді вже люди почали прокидатися від такого незнання, недотримання традицій. Чоловік, до речі, спершу стидався вдягати вишиванку, ховав її під піджак. А після Помаранчевої Революції нас запросили на свято. І він мені каже, що приїде після роботи, зранку в

Інжир: кіт, що живе в соцмережах

Він має власний кулінарний блог, щоночі співає Гімн, в’яже шарфики, і балотувався у президенти. А ще встиг опинитися на справжній касці, запустити флешмоб і заслужити всенародну любов. Це кіт Інжир . І раптом хто не знає: він живе не в розкішних апартаментах, а у Фейбуку й Інстаграмі . Бо не пухнастий, а віртуальний, тож замість дев’яти життів має вічну фантазію свого творця. Як вигаданий персонаж змінив життя однієї журналістки і кількох тисяч книгоманів, чи існує любов між віртуальним героєм і справжньою тваринкою і чому котики – «універсальна мова людства», дізнавалася у авторки персонажа – Олени Павлової , яка, до речі, провела мені майстер-клас з малювання кота Інжира. Автопортрет: Інжир із авторкою Оленою Павловою. Малюнок О. Павлової КРИМСЬКИЙ ІНЖИР І ПАЛКА ДЛЯ СЕЛФІ Звідкіля ж узявся кіт Інжир? «Дуже треба було кота! Ні, не від осінньої депресії, просто захотілося, – розповідає художниця Олена Павлова. – Але ми з чоловіком – журналісти, до того ж багато подорож